Все почалося із зовсім випадкової фотографії. На ній — мій знайомий на фоні мальовничих карпатських гір. Виглядав він не як турист у новенькому спорядженні, а як людина, яка пережила щось справжнє. Його очі, розтріпане волосся, легка усмішка — усе кричало: «Це варто спробувати!» І в мені щось клацнуло. Я відчув, що теж хочу туди — в простір, де немає шуму міста, дедлайнів, нескінченних сповіщень. Хочу просто йти, дихати, втомлюватись по-справжньому. В той вечір я ще не знав, що саме ця мить змінить мій внутрішній світ.
Як я готувався, не знаючи нічого
Коли ти вперше збираєшся в гори — це як готуватись до іспиту, про який нічого не знаєш. Я почав із найпростішого — гуглити. Дивився відео, читав блоги, шукав форуми. Здавалось, у кожного був свій «ідеальний» список речей. Я писав нотатки, складав таблички, хвилювався, що забуду щось критичне. Купував речі, які виявились зайвими, і нехтував дрібницями, що потім виявилися ключовими. Але разом із цим приходило розуміння: готуватись варто, але не менш важливо бути готовим до несподіванок. У мене не було особистого досвіду, але був запал. І він вирівнював усе інше.
Що я відчув у перші години мандрівки
З перших хвилин походу зникає романтика з Instagram. Її замінює тиша лісу, піт на лобі й важкий рюкзак, який тягне вниз. Стежка крута, слизька після дощу, а я щоразу зупиняюсь на «глибокий вдих». Здається, що вже пройшов марафон, а насправді — лише кілька кілометрів. У голові хаос: навіщо я сюди поліз? Що я доводжу? Але водночас щось глибоке зароджується. Відчуття себе тут і зараз. Мозок стихає. Кожен крок — ніби чистить душу від зайвого.
На одній із зупинок я уперше по-справжньому зрозумів, що таке командний дух. Один із учасників дістав шоколадку й поділився. Це був найсмачніший шматочок, що я їв у житті. У тиші, серед гір, такі прості речі набувають нового значення. Вони гріють більше, ніж чай у термосі.
Перелік речей, які я взяв із собою
Перед походом я роздрукував список, звірявся з ним кожного вечора. Але як показав особистий досвід, не всі речі однаково корисні, а деякі — просто тягар. Все здається потрібним, поки не несеш це на собі.
Ось що я взяв із собою в похід:
- Рюкзак 60 л (позичений у друга)
- Літній спальник до +5°C
- Каремат пінистий
- Легка двомісна палатка (одна на двох)
- Мембранна куртка, флісова кофта, термобілизна
- Чотири пари шкарпеток, одна — вовняна
- Трекінгові черевики середньої жорсткості
- Газовий пальник, казанок, ложка
- Вода (2 літри) + фільтр для очищення
- Ліхтарик налобний + батарейки
- Продукти: гречка, тушонка, батончики, горіхи, чай
Зараз я розумію, що міг би обійтись меншим. Але тоді кожна річ здавалася рятівною. Наприклад, запасні батарейки, якими я поділився з іншими, врятували нашу вечерю в темряві.
Найважливіша частина походу
Ніч — це тест на справжність. Темрява в горах інша: не просто темна, а глибока, щільна. Звуки — гучніші, а уява — яскравіша. Я лежав у спальнику, притиснувшись до холодного каремата, слухав вітер і питав себе: «Чого я сюди приїхав?» Але відповідь приходила не словами, а відчуттями. Я вчився приймати незручності, холод, незнайомі ситуації. І ця внутрішня робота відбувалась без свідків.
Прокинувшись на світанку, я вийшов із намету й побачив рожеві хмари над вершинами. Це був мій перший світанок на схилі гори — момент, який я ніколи не забуду.
Порівняння очікувань і реальності
Багато речей у першому поході були не такими, як я уявляв. Але саме це і зробило досвід цінним. Ніякі відео не передадуть, як насправді пахне ранок після дощу, чи як приємно зняти кросівки після 20 кілометрів.
| Очікування | Реальність |
| Спокійна прогулянка | Випробування на витривалість і терпіння |
| Естетика природи | Грязюка, мошки, піт і знову грязюка |
| Душевна рівновага | Контраст емоцій: від ейфорії до роздратування |
| Глибоке «я» | Несподівано гострі роздуми про життя |
Але водночас — жодне фото, зроблене в горах, не зможе передати тієї гордості, яку ти відчуваєш, коли дійшов. Не важливо куди. Важливо — що сам.
Що я зрозумів після повернення
Повернення додому було як приземлення після польоту. Звичні речі здавались новими: душ, постіль, гаряча кава. Але головне — в мені щось змінилося. Я став уважнішим до себе, спокійнішим, відчував вдячність за прості речі. Цей перший похід став точкою відліку. І хоч досвід у кожного свій, я впевнений: ніч на схилі гори має здатність змінювати.
Я ще багато чого не знав, але знав головне — я повернусь. Бо там, за кілометрами стежок, є відповіді, які не знайдеш у Google. Там — простота, тиша й ти справжній.
