Мис Кіік-Атлама. Моя перша морська прогулянка на надувному човні «Батяня».

Автор: KoPerNik

Мис Кіік-Атлама. Моя перша морська прогулянка на надувному човні «Батяня».

Море.., це наше море… З дитинства, як наближаюся до нього і бачу, ще здалеку-здалеку: великі хвилі радощів накочуються на мене щоразу і, наче, немає сил відірватися від гіпнотичної блакиті, що раз від разу видніється спочатку з вікна потягу, а потім тролейбуса або автобуса. Воно стає все ширшим і виблискує між гірськими кряжами тисячами яскравіших смарагдів.


Минали часи, багато народів пройшло і залишило свої сліди на цих широких просторах: скіфи, сармати, таври, елліни, кімерійці, римляни, готи, гуни, візантійці, татари, генуезці, турки[2]…

На цій блакиті з 15-го ст., тобто ще за два століття до того, як Росія наважилася розпочати свою першу війну з Туреччиною, «засвітилося» українське козацтво, а починаючи з 17-го століття, 1600-1640р.р., своїми походами підривало могутність Османської імперії [3]. І в той час неупереджені сучасники з Франції, Італії і самої Туреччини козаків називали «господарями Чорного моря». Вони були і розбійниками і тією елітою, в думках якої зріли мотиви високої політики, що мали і посилювали глибинні інтереси українства на звільнення південних земель від небезпечних сусідів, які своїми набігами постійно спустошували руські, слов’янські землі.

Спочатку в Московії, з 1550р., а потім і у Європі, з 1570-х р.р., вже не уявляли антитурецької коаліції без козаків.

Пізніше, вже в коаліції з Росією українське козацтво допомагало здійснитися мріям Петра І-го і Катерини ІІ-ї на остаточне заволодіння Меотідою і північними просторами Понту Евксинського.

Дуже давно, в дитинстві я прочитав книгу пригод Алена Бомбара [1], що проплив на гумовому човні через Атлантичний океан без запасів їжі і прісної води. З того часу мрія про подорож в морі мене ніколи не залишала.

25-те липня, 2012-го року біжу давно знайомою дорогою, що йде через «Аравію», де сонце пекуче наче в пустелі, випалює все живе, траву і навіть каміння, перетворюючи його на пісок.

Ось і дві стежинки що ведуть одна під «Сідло», а інша до пляжу «Красняшка».

Іду прямо, спускаючись ловлю доволі сильний східний вітер, балів на 5 за шкалою Бофорту. Температура повітря 37°С, а води 26. Вже декілька днів як у регіоні оголошено штормове попередження. Я чекав, а сьогодні вже не витримав, та й вітер трохи послабшав, головне що він повинен мені допомогти пройти східний мис Кіік-Атлама і не заважати наприкінці мандрівки.

Біжучи, вирішив стартувати з південного краю пляжу, який захищений невеликою грядою рифів, де хвилі розбивалися і до берега доходили зовсім маленькими.

Скинув з себе мішка, подіставав і розклав усі речі. Відразу розпочав накачувати свій плавзасіб.

Човен «Батяня»: тип ЛГН-2, Лисичанського заводу, на 2-а місця, 2-і надувні секції, 2 весла на гумових уключинах, припустиме навантаження до 200кг, в мандрівці реальне склало 85кг (разом з мореплавцем J).

Вантаж  розташував у мішку і сумці, які закривалися і мали всередині надувний круг і дві пластикові пляшки на 6л, що повинні були забезпечити плавучість вантажу, якщо він випаде за борт.

Головні  речі, які взяв у мандрівку: бортовий журнал, ласти, маска і трубка – дозволяли у випадку великого вітру або зламаних і втрачених весел взяти човен на буксир і дотягти його до берега; мобілка; аптечка; обід, літр зеленого чаю і літр «Миргородської».

Почав трохи хвилюватися… Не за те, що можу перекинутися, або дряпонути об каміння, а за те, що можу бути причиною кепкування пляжників J.

12 годин 30 хв. Подолав у себе усі страхи, надів довгі штани, рубаху, кашкета (все щоб захистити себе від сонця), завантажився і різко відчалив, відштовхуючись спочатку веслом наче шестом від дна з камінням середньої величини,… вставив їх в уключини і помчав… Рифи обминув з північного боку:… «ліва на воду – права табань! Курс на Південь-Схід-Південь. Так тримати! Повний вперед!» … «Прощайте товарищи! С богом, ура! Кипящее море под нами!»… «Раскинулось море широко, И волны бушуют вдали… Товарищ, мы едем далёко, Подальше от нашей земли.» Радість мене переповнювала… Допомагав мій колишній досвід спуску серед порогів на човні у верхів’ях Дністра і Стрия у Карпатах.

Фото з Wikimapia

    Схема маршруту:

  • S — старт, пляж «Красняшка»;
  • 1 — кам’яні брили;
  • 2 — «Сідло»;
  • 3 – навпроти «Flugabwehrstellungen» (німецька Повітряно-оборонна позиція часів 2-ї світової війни);
  • 4 – навпроти торпедного заводу;
  • 5 —  «Берег сподівань» (назва моя, Н.М.);
  • 6 – бухта «Находка» (можливо що це є «Сьомкінській» пляж, на честь колишнього директора торпедного заводу);
  • 7 — острів Іван-Баба ( Н.М. «Вогненна Земля», пролив «Дрейку»);
  • 9 – мис Кіік-Атлама (і, Н.М., «Магеланів» пролив);
  • 10 – перед підводними рифами;
  • 11 – мис, над яким є воронки від авіабомб 2-ї світової війни;
  • 12 – Козья бухта (Н.М. бухта «Спокій»);
  • 15 – під «Білим каменем»( Н.М. бухта «Тиша»);
  • 17 – мис «Вафлі вулкана» (Н.М.);
  • 18, 19 — «Заводський пляж»;
  • 20 – мис «Васюківка»;
  • 21 —  «Крабівка»(Н.М.), початок бухти Провато.

Через декілька хвилин мій «Батяня» вже проходив миси 1 і 2. Хвилі збільшилися, перепади води досягали 2-х метрів. Інколи теплі струмені морських люб’язних торкань стікали по моїй горбатій спині прямо у човен. Я, наче той Буревісник жадав бурі…: «Между тучами и морем гордо реет Буревестник, чёрной молнии подобный… Гром грохочет. В пене гнева стонут волны, с ветром споря. Вот охватывает ветер стаи волн объятьем крепким и бросает их с размаха в дикой злобе на утёсы,  разбивая в пыль и брызги изумрудные громады… Пусть сильнее грянет буря!..» (О.М.Горький)

Фото це і наступне —  під «Сідлом», зроблено в інший день.


Попереду бачимо мис Кіік-Атлама.

И, как будто повинуясь всем твоим сейчас желаньям, Море вздыбилось, искрится своим ласковым дыханьем… «Батяня», вперед!

Через третину години пройшли мисок — 3 з  німецькою повітряно-оборонною позицією, що залишилася з Великої Вітчизняної війни (1942-1944-й р., час окупації Криму). Навпроти є пляжі, де дуже добре плавати при спокійному морі і де кам’янці наче діаманти, лазурити, малахіти і …

13год. 04 хв. – пройшов торпедний завод («Гідроприлад») — 4. Попереду побачив берег — 5 досить захищений від хвиль. Вирішив там причалити і зробити маленький передих.

13год.20хв. — «Берег сподівань»(Н.М.). Тут хвиль майже нема. Човен витяг на берег. Вилив з неї воду, що потрапила з хвилями, підкачав ємності і з радістю стрибнув у морську пучину. Насолода. Сили наче подвоювались. Попив чайку. Попереду мене чекала найважча ділянка подорожі.

13год.50хв. Новий старт. Наскрізь пройшов якусь морську загорожу. Поки не знаю що це, можливо, що вона мала у минулому якесь військове охоронне призначення. Хвилі мене підкидали майже до самих горизонтальних дротів, найвищі з яких сягали 2-х метрів над рівнем моря.

14год.00хв. – проходжу справжню бухту «Находка»!!! (Н.М.), з Інтернету думаю, що це пляж

«Сьомкінський» , на честь колишнього директора торпедного заводу. Бачу там декілька людей. Не зупиняюсь. За пляжем потяглися прямовисні, високі стіни, на які стрімко накочувалися сірі хвилі і розбивалися в вируючу білу-білу піну. Помітив, що по хребту гори, на самій височині, йшов спускаючись до крайньої точки мису прикордонник.

Ось я вже підійшов до протоки між мисом і островом Іван-Баба. Ще 4-ри роки тому мріяв пройти нею, але зараз це неможливо, меншою мірою – небезпечно. Хвилі билися в ній об каміння наче скажені. Ось тут я і згадав ще раз Алена Бомбара: «…Коли ти нарешті побачив землю, тобі може здатися, що всі твої нещастя позаду. Справді, було б безглуздо, щоб земля, до якої ти линув думками і серцем, погубила тебе. Але не поспішай! Нетерпіння може все зіпсувати. Зупини човен, уважно роздивись і аж тоді вибирай шлях. Пам’ятай, що 90% усіх нещасних випадків трапляється саме в той час висадки на землю. Обирай місце, де море найспокійніше і де берег піщаний, а не скелястий. Скелі – це смерть. Особливу увагу зверни на колір моря: біла піна, що супроводжує сильний прибій, повинна насторожити тебе, бо там можуть ховатися рифи. Довіряй тільки вільним просторам, де немає зрадливих вирів і підводних скель.»

Вирішив плисти в обхід острова. Але відразу за ним побачив доволі довгий підводний риф. Він то показував свої руді сточені зуби, то вкривався величезною синьо-зеленою ковдрою. Треба було плисти метрів на 60 — 80 далі за ним. Вітер посилився, став добре відчутним, скоріше навіть більший за 10м/с. Хвилі збільшувалися до 2-х з половиною метрів, така висота моєї стелі в кімнаті. Декілька разів відчув їх на своїй спині. Бризки зривало з весел і гребенів хвиль. В човні хлюпало, ще трохи і речі попливуть. Чи витримає навантаження держак? Постійно дивився на воду прямо по курсу і з боків щоб уникнути несподіваних зіткнень. Але все минулося дуже швидко, «Батяня» пройшов цю «протоку Дрейку» — 7. Далі курс було змінено спочатку на південь і метрів за 80 на південний Захід. Вітер ніс мене у потрібному напрямку. Вже з іншого боку дивився на протоку «Магелану» — море гуркотіло. З’явився час і я видкрутив з термоса чашку і почав хутко вичерпувати воду. Плисти стало відразу приємніше. Відкрилася нова бухта «Залиш свої надії»  з вертикальними схилами. Годі було й думати про якусь зупинку.

Мис Кіік-Атлама і острів Іван-Баба в тиху погоду (фото з Інтернету, автор невідомий)

Прикордонник подивився, що у мене все гаразд і  пішов до себе не поспішаючи вгору, де стоїть маяк і щось на вигляд метеостанції.

Хвилі зменшились та все одно, ще були досить високими, човен гойдався на них так, як шкарлупайка грецького горіха на стрімнині, що інколи вважалося – летимо до безодні. Ось з лівого борту, високо в небі помітив щербатий Місяць, який, мені так бачилося, стрімко падає в воду. Аж дух перехопило від несподіванки, наче голова закрутилася. Декілька разів почергово дивився то на нього то на море – ефект не зникав. Отже, якщо воно стрімко падає і падає дуже довго і впасти ніяк не може, то воно не падає взагалі, або коливається разом зі мною..! На мене найшла посмішка Олега Блохіна, який спостерігає черговий матч нашої збірної по футболу. J

«… Э-э-й, ухнем. Э-э-й, ухнем! Ещё раз, да ещё да раз!…»

Підхожу до південного мису – 11. Мені відкрилася нова бухта – «Затишок» («Козья») – 12. Тут можна висадитися.

Раптово, з лівого борту, метрах в 50-70 від мене почув шум і короткий зойк птиці, яка швидко зникла за хвилями. Море в тому місці закипіло. Величезні рибини вистрибуючи з води хутко летіли у різні боки. – Дельфіни… Було їх дуже багато, більше десятка. Їх напружені тіла говорили про складність і серйозність полювання… Лічені хвилини і все…

14год.50хв.,маневруючи між камінням, заходжу у дуже приємну бухту, куди хвилі закочувалися дуже послабленими. Ось ці місця, які до цього я ще не бачив!

Козья бухта (фото з Інтернету).

       Затягую човен на берег. Перевіряю накачку. Все клас! Роздягаюся і занурююся. Насолода. Після водних процедур загоряю і обідаю. Знову купаюся. Що може бути краще?..

Починаючи з пів на п’яту Сонце пішло за гору. Вирулив і пройшов мисок – 14, «Білий камінь», з якого якійсь дядюга стрибав у море.

16год.45хв. Великі камені на березі і в воді утворюють  затоки, печери і гроти. Для мене це бухта «Тиша». Тільки тут зустрів людей (окрім пляжу «Сьомкінського»), нудистів, що як краби обліпили каміння.

Море тут було зовсім спокійне, вітру наче не було, вода прозора-прозора, видимість більша за 20м. Завжди мріяв про таку воду. – «Весла на борт», швартуюсь кормою у гроті. Ласти, маска, трубка – «В воду пішов!»

— Цариця небесна. Підводний світ зустрічав мене різнокольоровими фарбами, що вабили та грали зі мною розчиняючись в далечині царства Нептуна. Краб, такий жовто-зелений з червоними смужками, зненацька виліз з під каменю, завмер з виставленими проти мене своїми клешнями. Махнув йому рукою, а він боком і дуже швидко поліз у розщелину, а я веселий і радий життю поплив далі. Тисячі риб: маленькі, в декілька міліметрів і великі, у декілька дециметрів — шугали просторами ховаючись у рудих водоростях, пливли мов чутливі до різких рухів хмаринки обходячи тебе з усіх боків.

Боже, що це? До мене наближалася наче космічний корабель, пульсуюча, величиною з баскетбольний м’яч напівпрозора куля – медуза Корнерот. За нею слідувала зграя маленьких рибок-супутників. Коли я наближав до них руки, вони ховалися в нетрях свого оборонця-заступника. Наблизившись ще трохи до берега ця процесія розвернулася на 180º і попливла в відкрите море зникаючи в його синій імлі. Вони, наче подавали мені сигнали про те, що і мені слід рушити далі до свого порту.

Фото медуз Корнерот з Інтернету 

Фото місця біля «Білого каменя». Попереду 17-й мис. Зроблено в інший день після мандрівки.

 

Одягнув свій парадний костюм: тельняха, шорти і кашкет – нехай зустрічають так.

17год.10хв.  — «Протягнутись», «Відвалюй», «Весла на воду», «КурсПівнічний Захід»,

«так тримати», «Повний вперед»…

Біля 17-го мису бачу чудернацькі схили, що нагадують Вафельний торт – це груди різних прошарків, що колись горизонтально встеляли поверхню Землі, складаючи осадові породи, що закам’яніли у віках. Під дією вулканічних сил, що вирували поруч, земляна порода здибилась і стала сторчма.

Проблем я вже не чекав, плив метрів 300 від берега і раптом підпливаючи до мису №18, де розпочинався «Заводський пляж» відчув сильний тиск північно-східного вітру. Здувало в море.

Далі йшов правим галсом, під досить гострим кутом до вітру. Курс тримав прямо, звіряючи його за рифами і мисом біля Білого Каменя. Хвилі були ще несильні, бо їм нема було де розгулятися, але бризки з весел здувало на декілька метрів. Ніс мого тузика теж не пас задніх. Спина враз змокла. Весла рипіли і я сподівався тільки на те, що витримають.

Метрів за 200 в морі від мене, супроти пляжу стояв прогулянковий катер, шкіпер якого помітив мене і рухами рук показав, що б я тримався берега. Я тримався свого курсу. Він спочатку занервував, знявся з якоря і почав наближатися до мене, але метрах в 100 махнув досадливо рукою, розвернувся і поплив до Білого Каменя, мабуть забирати своїх нудистів. J Це значно веселіше.

Біля мису №19,«Сапог», вітер вщух – мене прикрила гора Васюківка і плив від берега метрах в 40.

Мис №20 знову зустрів сильним вітром, значно більшим, можливо навіть більшим за 10м/с. Але плавучості мого «Батяні» вистачило дотягнути до берега і вийти на знайомому місці серед каміння під горою «Сусликів» («Васюківка»), в точці №21. Швартуємось носом, Стоп машини, весла на борт! Це початок бухти «Провато». Мене ніхто не зустрічав, це трохи засмутило, але радість зробленого була!

Волоком затягнули посудину і поставили сушити. Вітром її підняло і ледь не понесло в море, благо я її прив’язав до каміння.

Це місце ми ще називаємо «Крабівкою», бо ввечері, коли сідає Сонечко, краби вилізають на камені, певно, щоб попрощатися з світилом.

18год.15хв. Загальний час – 5год.45хв., час руху – 3год.12хв. Максимальна швидкість досягнута на ділянці №16-№21 і дорівнювала 2,9км/год. Середня швидкість руху в мандрівці склала 2,5км/год. Загальний шлях склав 7,8 км.

Є можливість підняти швидкість судна до 3,5км/год, використовуючи весла з алюмінію для туристичних байдарок. Це буде значно перевищувати швидкість найбільшої течії в Чорному морі, що проходить на відстані 3-9 км від берега і становить 1.1-1.8км/год.

Запасів води і їжі вистачило якраз.

Ось і вся подорож.

          Моїм завданням зовсім не було ставити якихось рекордів. Це був просто потяг души…до моря, його підводних мешканців, скель, сонця і вільного-вільного вітру.

Вимірювання відстані в метрах від попереднього пункту до наступного. Час старту у пункті S = 12год. 30 хв.

№ пункту

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

Відстань між п-ми

261

163

533

530

682

417

715

273

124

 556

298

Загальна відстань

261

424

957

1487

2169

2586

3301

3574

3698

4254

4552

Час проходження

 

 

 

 

13г20хв

13г50хв

 

 

 

 

 

 

Середня шв. На ділянках

2.6км/год

2.632км/год

 

№ пункту

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

Відстань між п-ми

249

145

266

136

635

176

691

499

225

231

Загальна відстань

4801

4946

5212

5348

5983

6159

6850

7349

7574

7805

Час проходження

14г50хв

16г30хв

 

 

16г45хв

17г10хв

 

 

 

 

 

18г15хв

Середня шв. На ділянках

 

2.188км/год

2.868км/год

Середня швидкість руху склала 7.805/19*6= 2.46 (км/год)

 

P.S. 1) Усі фото зроблені в інші дні, окрім мого із веслом, частина взята з Інтернету. Інші мої та Перетятко Олени.

2) У ці часи, коли пишу про свою мандрівку, російсько-український екіпаж у Північному Льодовому океані на вітрильній  яхті «Скорпіус» здійснює дуже цікаву подорож. У тих широтах судна такого класу ще не бували.

Література:

1. Ален Бомбар, Один в океані, : Київ, 1959, ЦК ЛКСМУ «Молодь»,176с.

2. В.М.Зубарь, А,С,Русяева, На берегах Боспора Киммерийского,: Киев, изд.дом «Стилос», 2004,-239с.

3. Віктор Брехуненко, Морські війни українських козаків, : Київ, 2007, — 80с.

 

22 серпня 2012 р.                                                                                                                          KoPerNik.

  • Sure

    Ура! Нарешті морська тематика!!! :)))
    Дякуємо за матеріал!

  • Sure

    Ура! Нарешті морська тематика!!! :)))
    Дякуємо за матеріал!

  • Sure

    А головне — смілива ідея — на гумовому човні… ех…
    згадав про Фантика…
    схоже, він у цьому році «соло» обійшов Крим на байдарці і Дніпро пройшов…

  • Татьяна

    Николай Николаевич, вы прямо капитан Врунгель, покоритель морей и океанов!!!))))
    ещё и на украинском языке!!))
    просто замечательно, и фотографии чудесные))) язык поэтический, красивый!!))

  • sundra

    Отличная статья, и затея очень интересная. Спасибо!!!

  • Olena

    Прочла на одном дыхании! Захватывает!
    Николай, путешествуй и пиши!