Нарешті – травень!

Ось і травень… дійсно, не віриться якось. Здавалося, що він тікав, немов смужка обрію, як ти не прагни дотягнутися! І ще не віриться, певно, тому, що квінтесенція травня – класичний травневий виїзд – промайнув і лише спогади залишив. Та ні, неправда… ось пальці пообдирав на “креках”, та вже загоюються. І фотки залишилися…

          

 Ні, докладніше не хочу… Просто залишу пару слів, бо останніми роками так мало залишається від виїздів. Краще я почекаю саме тих вражень, які неможливо буде втримати, які будуть шукати символів і обертів, які будуть струменіти крізь палці, клавіши та монітор… а зараз – просто декілька слів :)

Цього разу північний анклав СевФАіС вирушив до Сокола двома загонами в три заїзди – от так небанально! З початку пан Микола з Сергієм та група підтримки в якості миколиних чад (чи то чад у якості групи підтримки) :) Потім Шура з групою підтримки з мами та доці (як сказала мама, заїзд трьома поколіннями). Потім – цілком аутаркічно (без усіляких підтримок) – Володя, Влад та Настя. Разом вийшло представництво аж двох екіпірувальних центрів. Про тих, хто не зміг, не схотів, чи обламався – не буду. Сподіваюся, вони час провели цікаво і корисно!

 

На Соколі є де розгулятися, особливо коли мова йде про розминку. Дивно, але натовпу під стінами цього року не було – певно для компенсації кліматичних негараздів… Хоча про дощі та холод мушу зізнатися: буває набагато гірше. Ніс та плечі облазять? Олазять! У море пірнав? А то! 10 – 12 градусів водичка… алеж як бадьорить! Дещо сходили? А вже ж! То скаржитися нема чого :) За звітом  відділення здійснило 11 сходжень з 30-го квітня по 9-те травня… мабуть непогано. Двійки, Трійки, Четвірки, П`ятірки… різний склад, різна послідовність… Чергові порятунки матрасників. Дітки погуляли, полазили, скорпіонів половили.

 

Все, майже як завжди… та ні, щось не так. Відчуття, що казки з кожним роком стає менше, буденності – більше. Хоча цього разу вдалося вдвох з донею походити біля Сокола та Орла. Смачні джерела, ніжні іриси, тисячолітні ялівці, мальовничі сансети – ні, казка ще досі там живе… просто треба це не розучитися помічати. Отак доні показував, розповідав, дивлюся – а он до… казка! :)

 

Що сказати в завершення? що, що… добре в Криму! Завжди гарно і чудово! Є можливість – треба їхати і шукати свою казку! Головне – як знайдеш – прибери потім за собою, залиш можливість наступному шукачеві! 

П.С.: можливо, нас побавить розповідь когось з моїх напарників… не впевнений… але було б дуже добре та свіже :)

А фото – від усих – по-трохи: Takuan, Nick_K, Sure…

Close Menu